Турунен: ритуал теж має свою роботу
Завершити роботу й публічно визнати її завершення — різні завдання. Турунен допомагає побачити сенс церемонії без обіцянки керувати удачею.
Роботу над складним проєктом завершено, а відчутного кінця немає. Саме таке розчарування Арі Турунен згадує у фіналі «Ознак добра і зла»: справу зробили, але належно не відзначили. Поруч — хрещення корабля пляшкою шампанського. Навіщо додавати до події ще одну дію, якщо корабель уже готовий до спуску?
Найцікавіша відповідь тут не про приховані сили. Завершити роботу й зробити її завершення спільною подією — не зовсім те саме. Ритуал може виконувати другу роботу. Для цього йому не потрібно керувати першою.
Символічне не означає несправжнє
У «Останній крапці: Заспокійливих ритуалах» Турунен переказує погляд Арнольда ван Ґеннепа на переходи між статусами, групами, часом і місцями. Народження, давання імені, одруження та поховання постають не тільки біологічними чи побутовими фактами: спільнота має якось назвати зміну й визнати нове становище людини.
Звідси коротка фраза автора: «Ми символічно виражаємо початок і завершення». Важливе тут слово «виражаємо», а не обіцянка, що символ усе владнає. Пляшка не є перевіркою готовності судна. Церемонія натомість може публічно позначити, що починається його інший етап.
Те саме розрізнення працює для менш урочистого прикладу з проєктом. Уявімо підсумкову зустріч, на якій називають виконане й дякують конкретним людям. Це умовний приклад, не додана до книжки історія успіху. Зустріч не завершує недороблених завдань, але дає учасникам нагоду разом оголосити: цей етап закінчився. Символічна дія має зрозумілого адресата й предмет — без гарантій удачі в наступній справі.
Перебування на порозі теж має кінець
Виклад ван Ґеннепа додає ще одну деталь: проміжний, лімінальний стан. Турунен пояснює його через образ порога — людина вже не зовсім у попередньому становищі, але ще не перейшла в наступне. У книжкових прикладах це, зокрема, дитина, якій ще не дали імені, або померлий до поховання.
Ця схема допомагає побачити обряд як послідовність, а не тільки красивий жест. Він відкриває перехід, проводить через нього й має завершитися. Вічне очікування урочистої крапки не дуже схоже на крапку.
У прикладі зі спільною роботою звідси випливає скромне практичне питання: що саме закривається і за якою ознакою? Якщо зробленого ще не прийняли, святкування не замінить приймання. Якщо роботу прийняли, але її внески залишилися безіменними, відзначення може мати окрему мету. Не треба змушувати одну дію удавати іншу.
Де закінчується цей захист ритуалу
Турунен починає авторську передмову з широкого заперечення нашої раціональності, посилаючись на почуття й уяву. У вступі, навпаки, називає людину раціонально мислячою істотою, перш ніж знову перелічити забобонні звички. Ці формули передають запал його полеміки краще, ніж встановлюють точний критерій раціонального рішення. Сама наявність почуттів ще не доводить помилковості конкретного міркування.
Не потрібно приймати всю цю рамку, щоб розрізнити соціальне визнання й обіцянку магічного впливу. Але й захист церемонії не виправдовує будь-яку вимогу, висунуту від імені традиції. Зрозуміла функція не звільняє від питання, чого обряд вимагає від учасника.
Для українського читача переноситься саме цей спосіб поставити питання до відзначення спільної справи: ми перевіряємо результат, визнаємо внесок чи намагаємося забезпечити майбутню удачу? Це різні завдання. Для перших двох можна назвати предмет дії; для третього самої урочистості недостатньо.
Читацьке рішення
Книжка й автор: «Ознаки добра і зла. Забобони: Історія забобонних звичаїв» — Арі Турунен.
Видання: українське спільне видання Ніка-Центру та Видавництва Анетти Антоненко, 2020; переклад Ірини Малевич із фінської. Рік підтверджено каталогом видавця, перекладачку — бібліографічним записом на його сайті.[1][4]
Головна думка: церемонія може визнати завершення справи, але не замінює самого результату й не страхує майбутнє.
Актуальність: спосіб розібрати функцію ритуалу, а не доведений рецепт психологічної допомоги.
Україна: відзначати виконане й називати внески, не видаючи символічну крапку за перевірку якості.
Кому читати / кому пропустити: повний культурний калейдоскоп — для тих, кого цікавить саме зібрання звичаїв. Для питання, навіщо відзначати завершення без віри в магічну дію, повна книжка не обов’язкова.
Вердикт: досить викладу — для цього вузького питання. Корисне розрізнення вже передане тут; воно не потребує читання всіх історій походження забобонів.
Джерело й межа
Повністю прочитані авторська передмова, «Вступ: Забобони в наших звичаях» і фінальна «Остання крапка: Заспокійливі ритуали» українського видання. Антропологічні пояснення розглянуті в авторському викладі; незалежної перевірки всіх історичних етимологій, теорій психіки чи лікувальних ефектів не проведено. Такі ефекти стаття не обіцяє. Умовний робочий приклад — власне пояснення, не особистий спогад блогера.
Видавничі й зовнішні джерела
[1] https://anetta-publishers.com/books/118 — Turunen — Ukrainian publisher edition record [4] https://anetta-publishers.com/presses/1544 — Publisher-hosted bibliographic credit: Iryna Malevych