«Речі і люди»: фабрична потертість ще не спільна історія
Джинси можна зістарити на фабриці, але не додати їм вашого життя. Шивельбуш допомагає відділити вартість заміни від близькості, що виникає у користуванні.
Джинси можуть потрапити до покупця вже потертими — без жодного прожитого в них дня. У «Речах і людях» Вольфґанґ Шивельбуш розглядає цю фабричну зношеність як дивний обмін: промисловість серійно виготовляє ознаки того, що колись було слідом окремої людини. Старість тепер можна підібрати за розміром.
Але вигляд уживаної речі й близькість до неї — не одне й те саме. Найцікавіше питання цього есею не в тому, чому ми купуємо забагато. Воно виникає пізніше: що відбувається між покупкою й моментом, коли предмет уже важко замінити новим?
Річ псується — і набуває обличчя
У вступі Шивельбуш звертається до черевиків героя Гамсунового «Голоду». Оповідач роздивляється потерту шкіру, зморшки й шви та переживає зустріч із ними майже як повернення частини самого себе. Тут зношення має два протилежні наслідки. Воно наближає кінець речі — й водночас віддаляє її від будь-якої іншої пари.
Поруч автор ставить лист Флобера до Луїзи Коле: старі чоботи нагадують про зроблені кроки, потоптані трави, налиплу грязюку. Нову пару можна отримати. Минулі прогулянки до неї не додаються.
Звідси й зміна погляду на споживання. Їжа зникає швидко; стілець, одяг і взуття витрачаються повільніше. Поки річ служить, вона також утрачає матеріал і форму. Сліди користування виявляються одночасно пошкодженням і своєрідним записом спільного життя. Для продавця вони можуть зменшувати вартість предмета; для власника — робити його впізнаваним.
Шивельбушеві важливий і зворотний рух. Не тільки нога змінює черевик: новий серійний черевик спочатку муляє, вимагає розносити себе, пристосувати тіло. Автор називає такі взаємини асиміляцією. Якщо читати це як образ, а не як точну фізіологічну формулу, зникає зручна картина повністю пасивної речі. Навіть найпобутовіший предмет щось дозволяє, чомусь опирається, до чогось привчає.
Не всяка фабрична річ порожня
Було б легко завершити все проповіддю: ремісниче живе, фабричне мертве, раніше речі мали душу. Проте в розділі «Метаморфози любові до речей» є цікавіший поворот. У переказаному Шивельбушем міркуванні Георга Зіммеля промисловий предмет відчужує не просто браком людської участі. Навпаки: у ньому зібрано роботу багатьох людей, яку окремий споживач уже не може охопити як особистий зв’язок.
Це дозволяє не плутати походження предмета з усією його подальшою долею. Серійний виріб не обов’язково лишається байдужим. У користуванні він може отримати саме ті індивідуальні сліди, яких не мав на виході з фабрики. А ручна робота сама собою ще не є історією ваших стосунків із нею.
Фабрично потерті джинси стають дотепною перевіркою цієї різниці. Можна відтворити видиму ознаку прожитого часу — так само, як можна відразу купити предмет «під старовину». Але ознака не засвідчує, хто й що прожив. Виробник продає готову зовнішність минулого, а не ваше минуле з цією річчю.
Для українського читача тут є корисна мова побутової пам’яті: чашка, куртка чи інструмент можуть важити більше, ніж коштуватиме функціональна заміна. Це не вимога зберігати все й не сором за купівлю нового. Просто фраза «такий самий можна придбати» іноді відповідає на питання про функцію, хоча людина говорить про зв’язок.
На цій думці можна й зупинитися. Довга історія економічних понять потрібна тому, хто хоче простежити Шивельбушів родовід споживання. Для описаного тут питання про особисту річ основне вже видно: близькість виникає у відносинах, а не гарантується ні старим виглядом, ні цінником. Потертість можна скопіювати. Спільне життя потребує участі.
Читацьке рішення
Книжка й автор: «Речі і люди. Есей про споживання» — Вольфґанґ Шивельбуш.
Видання: українське видання Ніка-Центру та Видавництва Анетти Антоненко, 2018. Рік та ISBN звірено за сторінкою видавця.[1]
Головна думка: зношення може робити річ менш придатною до продажу й водночас більш особистою — але сам вигляд зношення цього не гарантує.
Актуальність: розрізнення функціональної заміни й особистої близькості, яких не опише одна ціна.
Україна: спосіб говорити про побутову пам’ять без обов’язку все перетворювати на реліквію; речі не потрібно доводити свою цінність ринковою ціною.
Кому читати / кому пропустити: виклад стане в пригоді тим, кому цікава прив’язаність до звичних предметів. Не варто брати книжку заради інструкції з покупок, розхламлення чи ощадливості: це інший задум.
Вердикт: досить викладу — для теми особистих речей. Повний маршрут історією споживання цим висновком не оцінено.
Джерело й межа
Повністю прочитані вступ «Сила споживання» та фінальний розділ «Метаморфози любові до речей» українського видання. Розбір зосереджений на користуванні, зношенні та близькості; літературні приклади й образ асиміляції не подано як універсальний закон. Інші історико-економічні аргументи, фізичні аналогії та широкий фінальний висновок про споживання й мир тут не підтверджено й не прийнято за пояснення сучасного світу.
Видавниче підтвердження
[1] https://anetta-publishers.com/books/75 — Видавництво Анетти Антоненко — «Речі і люди»: видання 2018, ISBN 9786177192816