Шелест: що ховається за «лише звільненням»

Михайло Брайчевський написав критику офіційної версії Переяславської угоди. В «Українському історичному журналі» стаття не вийшла, історик утратив роботу. У біографії Петра Шелеста Юрій Шаповал підсумовує цей епізод словами: «все закінчилося лише звільненням ученого». Порівняно з ув’язненням це справді інший наслідок. Але слово «лише» непомітно змінює того, з чиєї позиції ми оцінюємо подію.

«Партійний “націоналіст”. Парадокси Петра Шелеста» дає матеріал для складнішого читання, ніж пошук хорошого чи поганого керівника. Шелест обстоює українську мову, підтримує культурні проєкти, допомагає окремим митцям — і залишається частиною влади, яка переслідує інакодумців. Продуктивне питання тут не в тому, якою кількістю добрих учинків урівноважити погані. Важливо побачити, що саме його заступництво змінювало, а чого не гарантувало.

Що означає «я дозволяю»

У третьому розділі Шаповал описує зустріч Шелеста з Юрієм Любимовим. Керівник Театру на Таганці скаржиться на обмеження гастролей, а партійний очільник запрошує театр до України: «Я дозволяю. Не хвилюйся, все беру на себе». За розповіддю в книжці, гастролі відбулися.

Ця репліка точна не лише як свідчення допомоги. Вона показує її механізм: потрібен впливовий покровитель, який особисто перебере ризик. Для акторів і глядачів результат має значення. Та можливість наступної вистави досі залежить від того, хто саме візьме справу «на себе».

Схожий малюнок виникає в історії Сергія Параджанова. Шаповал пише про зустріч режисера із Шелестом, задум нового фільму й те, що керівник тоді не дав його заарештувати. Автор не приховує ні стеження, ні творчого безробіття. Отже, допомога конкретній людині співіснує з умовами, за яких вона потребує особистого захисту від власної держави.

Це не причина знецінити порятунок. Навпаки, його варто назвати точно — і не додавати до нього свободу, якої він сам собою не встановлює.

М’якше — порівняно з чим?

Брайчевський з’являється в цьому ж розділі. Його «Приєднання або возз’єднання?» заперечує важливий ідеологічний канон, стаття поширюється в самвидаві, а автор позбувається посади. Шаповал зазначає, що згодом історик працював в іншому інституті, і протиставляє цей випадок жорсткішим переслідуванням.

Таке порівняння потрібне: різні форми тиску не можна оголосити однаковими. Проте воно має межу. Коли за мірило взяти ще гірший можливий наслідок, покарання за науковий висновок починає виглядати поблажливістю. Ув’язнення не сталося — але й можливість публікувати аргумент без втручання партійного начальства не з’явилася.

Важливо, що дані для цього заперечення дає сама книжка. Шаповал не замовчує репресій. Він описує арешти 1965 та 1972 років, ідеологічні чистки, цензуру й звільнення за нелояльність. Тому читачеві не треба вибирати між двома портретами — заступником культури та керівником у репресивній системі. Обидва показані; варто не дозволити першому зробити другий лише тлом.

Автор також нагадує про підпорядкування КДБ московському центру й обмеження самого Шелеста. З цього не випливає, що кожен арешт був його особистим наказом. Але так само з окремих заступництв не випливає, що незгода стала захищеним правом. Це різні питання про відповідальність і про устрій влади.

Опала не міняє попередньої біографії

Післямова переносить увагу на самого усуненого керівника. Шаповал описує його приниження, кампанію проти книжки «Україно наша Радянська», ізоляцію й труднощі з поверненням до роботи. Колишній розпорядник можливостей тепер сам залежить від чужого дозволу.

Цей поворот допомагає зрозуміти людину, але не переписує її переконання заднім числом. У наведеному Шаповалом листі 1990 року Шелест вітає український суверенітет, проте заперечує вихід із Союзу. Більша самостійність республіки всередині СРСР і незалежність від нього — не одна програма. Ярлик «націоналіста», використаний проти нього, не заповнює цю різницю.

Наприкінці Шаповал захищає потребу пам’ятати й досліджувати Шелеста. Із потребою знати важко сперечатися. Але в українській розмові про пам’ять корисно відділяти ще два рішення: вивчати діяча й ушановувати його. Перше не зобов’язує до другого, а відмова від пошани не повинна означати вилучення документів та біографії з поля зору.

Книжка варта вибіркового читання саме заради цих незручних розрізнень. Вона дає змогу одночасно визнати реальну допомогу митцям, побачити її залежність від покровительства й не прийняти політичну опалу за доказ демократичних переконань. Слово «лише» тут краще щоразу повертати до людини, яка заплатила ціну.

Читацький маршрут

Книжка й автор: «Партійний “націоналіст”. Парадокси Петра Шелеста» — Юрій Шаповал.

Видання: українське спільне видання Ніка-Центру та Видавництва Анетти Антоненко, 2020; рік та ISBN підтверджено видавцем.[1]

Головна думка: особисте заступництво може змінити чиюсь долю, не змінивши правил, за якими влада карає незгоду.

Актуальність: уважне читання політичної біографії без автоматичного виправдання її героя тим, що його наступник був гіршим.

Україна: розрізняти вивчення й ушанування; перелік підтриманих культурних проєктів не закриває питання про поводження з інакодумцями.

Кому читати / кому пропустити: читати для розуміння українського радянського керівництва та суперечностей культурного покровительства. Не брати заради підтвердження готового образу — прихованого борця за незалежність або цілком одномірного функціонера.

Вердикт: читати вибірково — про межі заступництва. Маршрут: «Вступ» → розділ 3, «Слова, справи і “справа Шелеста”» → «“Історія ще скаже своє слово”. Замість післямови». Тут зібрано рамку автора, конкретні механізми допомоги й переслідування та пізніше самопояснення Шелеста; ранню виробничу кар’єру цей маршрут не оцінює.

Джерело й межа

Повністю прочитані вступ, третій розділ і післямова українського видання. Епізоди, свідчення та листи розглянуті у викладі Шаповала; кожний згаданий ним архівний документ незалежно не перевірявся. Цитати належать названим у тексті авторам і співрозмовникам, не блогеру. Висновок стосується цього маршруту, не повної наукової біографії. Опис політики пам’яті у виданні 2020 року не використано як довідку про чинні сьогодні закони чи назви вулиць.

Видавниче підтвердження

[1] https://foundation.anetta-publishers.com/books/131 — Юрій Шаповал — Партійний «націоналіст»: сторінка видавця